Сьогодні до Варшави нарешті дійшов український дощ. На щастя я встиг взяти з собою плащ, що був дуже в нагоді. Нажаль виявилось, що плащ не особливо від дощу рятує, тому треба буде знайти собі парасольку. З котячими вухами.

Під катом ще трохи про цитаделі, кіна, театри і фото.

Взагалі, початок був не дуже вдалий: я хотів потрапити до Цитаделі, а виявилось, що у вівторки вона відпочиває. Замість Цитаделі, я зробив купу фотографій Гданського і Понятовського мостів. Потім покажу.

Після цього, в мене виникла можливість поїхати до Дому Зустрічі з Історією (Dom spotka? z Histori?). Там зараз проходить фотовиставка Барбари Клемм, “Світлотінь, Ретроспектива фотографії 1968-2008” (“Barbara Klemm "?wiat?ocie?. Retrospektywa zdj?? z lat 1968-2008" ). Барбара Клемм – видатний німецький фотограф. Вона робила фотографії для німецьких газет, і багато з них стали дуже відомі просто як символи тих часів: бунтів і протестів в Німеччині, знищення Берлінського Муру, портрети відомих людей.

(Авторка усіх фотографії – Барбара Клемм)

Ну, й головне те, що фотографій так багато, що я не встиг все подивитися. Як буде час піду – додивлюся.

Сьогодні продовжується великий фестиваль Документального Кіно – Planete Doc Review 2009. Можливо я напишу про нього пізніше, але так, щоб ви знали, це великий міжнародний кінофестиваль присвячений документальному кіно і анімації. 140 фільмів за 10 днів. 7 кінозалів одночасно показують по 5-8 кінострічок за добу. По закінченню фільму можна надірвати квиток в місці з відміткою, від 1 до 4. Таким чином ви віддаєте свій голос за чи проти цього фільму. Переможець отримує досить скромний грошевий приз — 2000 Євро.

Сьогодні дивився фільм “Прип’ять”. Це історія про заборонену зону навколо ЧАЕС. Це військові і науковці, що говорять, що місто мертве, і ніхто там не живе. І селяни, що живуть в селах навколо ЧАЕС і в ніяку радіацію не вірять. Сумні розповіді жінки, що працює в Прип’яті з 1980 року лаборантом, перериваються позитивними й веселими розповідями селян (типу: “О, а ще у нас добри гриби є. Треба їх пригостити”). Єдине що не сподобалось — переклад :) Фільми в Польщі тут без перекладу, але субтитри англійські й польські часто відрізнялись від того, що говорили на екрані (фільм на російській мові). Поставив фільму найвищу відмітку, бо завжди цікаво про ЧАЕС щось дізнатися, ще й пов?язане з простими людьми що там живуть.До речі фільм німецький, 1999го року. Режисер: Nicklaus Geyrhalter.

Після цього швидко пішов до театру “Студіо”, поряд з кінотеатром, до проходить фестиваль. Дуже вдало потрапив на виставу “Filozofia po g?ralsku”. Спектакль розповідає про те, що гуралі (польські мешканці гір, польські лемки і гуцули) були завжди і саме вони вигадали класичні філософськи принципи. Наприклад, був собі такий Йендрик Хмура, з Пижувки, але чомусь потім його стали звати Героклідем з Ефесу. Під час вистави, головні герої розповідають про те, що усі видатні грецькі філософи були гуралями, і саме з Підкарпаття походить уся сучасна філософія. Вистава насичена етнографічним народним гірським колоритом, глядачів пригощали гірським копченим сиром (осципкамі), співали горські пісні і багато багато філософствували. Ну, а для мене найцікавішим було послухати гуральский діалект, на якому говорили герої. Це виглядає ніби усі шиплячих перетворили на звичайні звуки: систко замість вшистко, сукас замість шукаш, наше рідне гуцульське “ватра”, майже українське сИр і дуса, вірхь, мєлощ і так далі.

Ось такий чудовий день. А у вас там як?