Сьогодні до Варшави нарешті дійшов український дощ. На щастя я встиг взяти з собою плащ, що був дуже в нагоді. Нажаль виявилось, що плащ не особливо від дощу рятує, тому треба буде знайти собі парасольку. З котячими вухами.
Під катом ще трохи про цитаделі, кіна, театри і фото.
Були в Театрі Народовем на трьох актовій виставі “Mi?o?? na Krymie”. Це велике ядерне оповідання. Польське радіо говорить про неї:
“Любов в Криму” Єжи Яроцкєго в Національному Театрі є прикладом того, що деколи варто почекати навіть кільканадцять років, щоб могти зробити подання згідно з власними поданнями, а не згідно з тим, як його прийнято робити в даному моменті.
Під катом ще трохи опису цієї вистави.
Були в театрі Polonia (бо в інші не встигли) на дуже кльовій штуці W?tpliwo??. W?tpliwo?ci польською це — сумніви. Вистава показує нам невеличку католицьку школу і взаємовідносини між сестрою-директоркою школи і місцевим ксьондзом. В якості посередника між ними виступає молода сестра Домініка. Четвертий персонаж вистави – мати українського учня.
Цитата дня:
— Co pani o tym s?dzi?
— А шо??
Дуже приємна вистава. Спочатку дуже весела, під кінець — серйозна та сумна. В однієї з головних ролей (директорки школи) – Кристина Янда (Krystyna Janda), засновник театру.
